Банкрутство Радіопередавального центру: викриття злочинців
Напередодні Великодня – найбільшого свята усіх християн – Генеральна прокуратура святкувала свою значиму перемогу – арешт членів злочинного угруповання, причетного до незаконного привласнення держпідприємства “Радіопередавальний центр” та завдання шкоди обороноздатності держави.На засіданні Шевченківського районного суду столиці обрали запобіжний захід такому собі Анатолію Гуньку, котрий, за даними прокуратури, і є організатором злочинної групи. 7-ро її членів незаконно привласнили земельну ділянку площею майже 100 гектарів і знищили стратегічне обладнання.
Прокуратура просила залишити підозрюваного під вартою, зважаючи на ймовірність тиску на свідків, знищення важливих доказів, а також зв’язки Гунька, котрі можуть бути використані для уникнення покарання.
Ось що встановило досудове слідство у цій справі, за словами прокурора Прокуратури Київської області Назарія Кузя:
“У невстановлений час у Гунька Анатолія Григоровича, який є директором ТОВ “Гільдія права” та співзасновником ТОВ “Компанія Інтер-Профіт”, що займається діяльністю у галузі будівництва, виник злочинний умисел збагачення шляхом незаконного привласнення державного майна та майна, яке перебуває у постійному користуванні ДП “Радіопередаваьний центр”. При цьому Гунько розумів шкоду, яка буде завдана державі та обороноздатності держави у військовий час”.
Події, про котрі розповідає прокурор, почали стрімко розвиватися ще 5 років тому. Аби зрозуміти, ким є підозрюваний Гунько і якою була його роль в цій кримінальній справі, слід повернутися у минуле. Отже, ця історія стосується Броварів – невеличкого райцентру поблизу Києва. Наприкінці 2013-го року місто оскандалилося на всю країну. Десятки засобів масової інформації наввипередки замайоріли гучними заголовками – «Броварська міськрада подарувала маловідомій фірмі свій річний бюджет».
Як з’ясувалося, 300 мільйонів гривень не були передані у руки бізнесменів буквально. Йшлося про землю. 96 гектарів угідь державного підприємства “Радіопередавальний центр” дивним чином стали приватною власністю, – розповідає громадський активіст, броварчанин Андрій Качор:
“Колишня земля радіопередавального центру. Це було стратегічне підприємство в структурі міністерства оборони. Тут стояли великі радіовежі, одні з найбільших в колишньому Радянському Союзі. А потім “Радіопередавальний центр” начебто відмовився від цієї землі, і її передали у приватні руки для ведення сільського господарства”.
Андрій Качор віри не йняв – як таке могло трапитись. Разом із землею нові власники відчужили й радіовежу, одну з найвищих в Україні. У часи до незалежності України ця велетенська споруда мовила на довгих хвилях і слугувала, зокрема, для глушіння західних радіо “Свобода” та ВВС. А на початку 2010-х була популярною хіба що серед екстремалів-висотників, які безстрашно підкорювали 260 небезпечних метрів задля вдалого “селфі” або стрибка з парашутом. Цифрове та FM-мовлення витіснило старечі “брехунці” та “радіоли” із домівок українців. Однак, навіть попри зниження популярності сигналу, сам Броварський “Радіопередавальний центр” залишався забороненим до приватизації стратегічним підприємством. Вежа могла мовити на всю Україну у випадку надзвичайної ситуації або війни.
Ось як у 2015-у році пояснював розбазарювання стратегічного об’єкту його тодішній керівник, а нині також підозрюваний, Сергій Буличов:
“У нас у використанні було близько 115 гектарів землі. І земельний податок підприємство повинно було платити близько 150 тисяч гривень на місяць. Тобто, 1, 5 мільйони гривень на рік. Не маючи доходів, підприємство було не в змозі це виплачувати. У нас заборгованість податку на землю була більше 5-и мільйонів гривень”.
Таким чином, не в змозі обслуговувати землю, 96 гектарів угідь “Радіопередавальний центр” повернув місту. Як “сільсько-господарська” – рішенням міськради – земля була віддана 48 особам для ведення приватного господарства. По 2 гектари кожному.
А далі засвітилась сумнозвісна “карусель”, – каже громадський активіст Андрій Качор:
“Потім всі ці приватні особи — в даному випадку 48 людей — якось випадково, за 1 день, оформили в одного нотаріуса договори про продаж своїх ділянок одній фірмі”.
За лічені дні усі 48 ділянок викупило таке собі підприємство “Інтер-профіт”. А міськрада Броварів, під чуйним керівництвом мера Ігоря Сапожка, тодішнього “регіонала”, тут же проголосувала за передачу сільсько-господарських угідь під промислову забудову.
Приватну землю по периметру обнесли височезним парканом. Певний шок пережили і екстремали – вежа щезла! Щоглу “Борей” зруйнували тишком-нишком, буквально за одну добу.
В “Радіопередавальному центрі” тоді стверджували, що за подальшою долею землі слідкувати перестали. Розповідає підозрюваний Сергій Буличов:
“Передбачити влітку 2013-го року, що будуть військові дії, якщо ми говоримо про стратегічне призначення, ніхто не міг”.
Однак, в ході нашого розслідування виявилось, що Буличов казав неправду. Адже в списках 48-х осіб, котрі отримали по 2 гектари землі, дивним чином виявився брат тодішнього керівника підприємства – Буличов Геннадій Олександрович.
В цілому, прізвища “щасливих” власників угідь повторювались по кілька разів, що свідчить: до схеми залучили з десяток наближених родин. Кілька разів в наказах Держземагентства фігурує і прізвище Гунько. Як з’ясувалося, він і був керівником “Інтер-профіту”, фірми, що стала кінцевим володарем 96-и гектарів. Хіба ж знав тоді Анатолій Гунько, що за усі незаконні дії згодом доведеться відповісти.
На цій землі фірма згаданого нині підозрюваного Гунька тоді нібито збиралася побудувати завод для відомої фармацевтичної компанії “Байєр”. Однак, провести презентацію об’єкту на сесії міськради Броварів чомусь покликали представницю зовсім іншої компанії – “Техенерготрейд” – Жанну Денисову. За її словами, загальний обсяг інвестицій в проект складає близько 560-и мільйонів доларів. З яких міжнародна компанія “Байєр” вкладе 350 мільйонів.
І ця чергова неправда викрилась за лічені тижні.
Компанія “Байєр” заявила, що Гунько та його “Інтер-профіт” обдурили броварчан. Намірів будувати нове підприємство в Україні у фармацевтів не було взагалі.
Натомість, за гарячими слідами ми вийшли на ланцюжок компаній, що вивели нас на кінцевого замовника оборудки — уже згадану Денисовою фірму “Техенерготрейд”. Її власником виявився такий собі Віктор Поліщук.
Всі земельні махінації в Броварах до Революції гідності і певний час навіть після – відбувалися саме в його інтересах, — наполягають активісти. Адже Поліщук був найбільшим забудовником міста, — продовжує Андрій Качор:
“Всі ниточки сходяться до такого собі Віктора Поліщука. Це власник торгово-розважального центру “Гулівер” в Києві, власник мережі “Ельдорадо” і вважається одним із сотні найбагатших людей України”.
Віктор Поліщук і справді виявився не багато-не мало — господарем найбільшої тоді мережі магазинів побутової техніки “Ельдорадо”, найбільшого в Україні бізнес-центру “Гулівер”, а з 2015-го року — ще й власником невеликого, але дуже динамічного банку “Михайлівський”. У 2013-у році ім’я Поліщука з’явилося у сотні найбагатших людей України за версією “Фокус”, зі статками у 214 мільйонів доларів.
Це дійсно було неочікувано – за маленькою фірмочкою “Інтер-профіт”, що заволоділа землею “Радіопередавального центру” у Броварах насправді сховався таємничий олігарх. Надійний тил йому організовував у місті, зокрема, керівник “Інтер-профіту” Анатолій Гунько, той, що засвітився у списках “48-и щасливчиків”, а днями був затриманий у складі 7-х членів злочинного угруповання. Однак, сам він тоді це заперечував.
Народний депутат Павло Різаненко для людей Гунька й Поліщука уже 5 років, наче кістка в горлі. Парламентарій активно бореться з корупційними схемами в Броварах. І після повалення режиму Януковича саме йому вдалося отримати першу перемогу — через суд скасувати виділення землі “Радіопередавального центру” 48-м підставним особам:
“Я звернувся з позовом до Державного земельного агентства. Паралельно я подав позов на скасування цих наказів, за якими виділялась ця земля, оскільки були порушені мої інтереси як члена громади міста Бровари – щодо дотримання містобудівної документації та генерального плану. Усе це впливає на мої інтереси».
Між тим, сам Віктор Поліщук спільно з підконтрольним йому мером Сапожком тоді пішов іще далі, — продовжує Різаненко:
“Восени 2015-го року були вибори — і міського голови, і міської ради. Вони усвідомлювали, що накоїли і міська рада, і пан мер, щодо крадіжок землі і підігрування Поліщуку. Не було в них впевненості, що буде слухняна рада і буде слухняний мер. Тому в них виникло дуже велике бажання прийняти новий генплан завчасно, до виборів”.
Цікавий факт — тоді, у 2015-у році, розробку нового генплану Броварів на 2, 5 мільйони гривень профінансувала саме пов’язана з Поліщуком фірма “Інтер-профіт”, та сама, що привласнила землі “Радіопередавального центру”. Однак, міський голова Ігор Сапожко нічого дивного в цьому не вбачав:
“Ми зверталися абсолютно до всіх організацій по можливості профінансувати внесення змін до генплану. І хто погодився, той погодився”.
Паралельно з будівельним бізнесом у той час Поліщук взявся активно розвивати власний банк “Михайлівський”. У 2015 році ця фінустанова саме готувалася до поглинання збанкрутілого “Всеукраїнського банку розвитку” Олександра Януковича, сина президента-втікача. Схоже, що Віктор Поліщук і сам входив до орбіти так званої “Сім’ї”.
Дивним було інше — навіть після втечі Януковича, цей бізнесмен продовжував надзбагачуватися. Якась таємна сила ніби відкривала перед Поліщуком усі двері. Пояснення цьому має громадський активіст Андрій Качор:
“У Поліщука є одна важлива характеристика. Його називають членом родини прем’єр-міністра Російської Федерації Дмитра Медведєва. Через його дружину. Тобто, дружина Віктора Поліщука — родичка Медведєва”.
В це просто неможливо було повірити — згідно біографії Поліщука у відкритих джерелах, його дружина — тоді керуюча бізнес-центру “Гулівер”, така-собі Лілія Різва, справді є племінницею — не багато, не мало — Світлани Медведєвої.
Як виявилося, народилася вона на Полтавщині, в Пирятинському районі. З сусіднього Кобеляцького району походить й рід Світлани Медведєвої, у дівоцтві — Линник. В середині минулого століття сім’я Линників переїхала до Ленінграду. Про це ще у 2008-у році в інтерв’ю українському виданню “Факти” розповідав сам Дмитро Медведєв, тоді кандидат в Президенти Росії:
“Родители Светланы остаются в Питере. Ее девичья фамилия Линник. Спасибо братской Украине, где на Полтавщине вырос мой тесть. Так что ни я, ни жена не можем козырнуть голубыми кровями”.
Отже, як виявилося, Віктор Поліщук насправді був ретранслятором інтересів Кремля в Україні. Та навіть попри такі значущі родинні зв’язки тривалий час він залишався особою непублічною, аж поки його банк “Михайлівський” не збанкрутів. У жовтні 2016-го року НБУ оприлюднив оцінку збитків, які наніс Поліщук, вони становлять 23 мільярди гривень. Згодом відбулося кілька спроб арешту майна торгово-розважального комплексу “Гулівер”. А в травні торік Печерський райсуд Києва арештував і рахунки компаній Поліщука у справі про банкрутство банку “Михайлівський”.
Сам Поліщук, згідно наших джерел, зараз мешкає в Росії, звідки до останнього часу судився з Нацбанком за нібито зіпсовану репутацію. Крапку у цій справі місяць тому поставив Верховний суд України — касаційну скаргу олігарха — забудовника Броварів залишили без розгляду. Натомість, на сімох його поплічників, причетних до незаконного відчуження “Радіопередавального центру”, уже чекає суд. Про це на своїй сторінці в “Фейсбуку” заявив генеральний прокурор України Юрій Луценко:
“Члени злочинної організації арештовані. З 7-х членів злочинної організації троє є адвокатами. Слідство вивчає міру відповідальності інших осіб, в тому числі — посадових осіб та власників банку “Михайлівський”, в заставі якого незаконно перебувала викрадена у держави земля”.
Як нам також вдалося з’ясувати, одним із затриманих подільників злочинної оборудки в Броварах виявився й колишній директор концерну “РРТ” Костянтин Захаренко, відомий фігурант кількох радіо-телевізійних скандалів останніх років. В 2014-у році він, як і інші колишні чиновники режиму Януковича, реалізовував план з повернення у владу своїх патронів.
З постановою Тельманівского райсуду Донецької області, тоді уже контрольованого терористами, восени 2014-го Захаренко вдерся у кабінет чинного гендиректора з вимогою залишити крісло керівника.
Для впевненості своїх дій фігурант злочинної схеми навіть привів під стіни “РРТ” замовний мітинг і сам не соромився нападати на журналістів. А також залучив активістів “Майдану”, сподіваючись на їхню підтримку. Усе це було спробою рейдерського захоплення, — розповідає чинний тоді директор “РРТ” Олександр Півнюк.
“Це було рейдерське захоплення підприємства. Стара влада, та, що раніше керувала Концерном, вмить захотіла повернутися. І саме в ті дні, коли розпочалася перевиборча кампанія 2015-го року”.
Монополізувати інформаційний простір України реваншистам тоді не вдалося. Завдяки правоохоронним органам підприємство було звільнено від самопроголошеного керівництва. А учасники “Революції гідності”, зрозумівши, де правда, перейшли на інший бік і відхрестилися від Захаренка. Щоправда, ще довгий час інформаційну підтримку Захаренку надавав телеканал “Інтер”, де виходили замовні сюжети про те, що нове керівництво “РРТ” нібито глушить сигнал телеканалу.
Щойно Концерн було звільнено від рейдерів, Костянтину Захаренку було оголошено про підозру за трьома статтями Кримінального кодексу. Згодом про підозру йому оголосили в НАБУ. І ось нарешті правоохоронці затримали одіозного теле-радіо-менеджера за підозрою в розкраданні державного майна “Радіопередавального центру” в Броварах та завдання шкоди обороноздатності держави, — розповів прокурор Прокуратури Київської області Назарія Кузьо:
“Роль Захаренка, котрий перебував на посаді в. о. директора концерну “РРТ”, полягала в організації підготовки і передачі документації щодо надання дозволу в. о. гендиректора “РПЦ” Буличову на списання майна вказаного підприємства”.
Таким чином Захаренко фактично надав протиправним діям Буличова та Гунька формальних ознак законності. Сам співзасновник компанії “Інтер-профіт” Анатолій Гунько на суді з обрання йому запобіжного заходу не надто охоче захищав Захаренка, навіть сказав, що не був з ним знайомим:
“Майно списував найбільше Захаренко, директор “РРТ”. Це концерн, куди входив “Радіопередавальний центр”. Раніше я його взагалі не знав”.
До останнього Гунько відхрещувався на суді і від висунутих йому звинувачень у розкраданні майна “Радіопередавального центру” і знищенні радіовежі “Борей”:
“Коли Генеральна прокуратура проводила перевірку, було складено експертний висновок, що основна будівля “Радіопередавального центру” підлягає знесенню. Тому вони були списані. І я ніякого відношення до цього майна не маю”.
Водночас нинішній директор держпідприємства “РПЦ” Олексій Скочко наполягає, що усі згадані Гуньком “експертні висновки” не мали нічого спільного з реальним станом справ:
“Щогла “Борей” могла бути задіяна на виконання мобілізаційного завдання в особливий період: на випадок війни або надзвичайного стану. Але все обладнання комісія визнавала застарілим, щоб просунути тодішнього керівника до відмови, до звільнення цієї земельної ділянки”.
Між тим, аби переконати суд у неможливості свого арешту, Гунько разом із захисником запросили на судове засідання лікаря.
Завідувач відділення діалізу Олександрівської лікарні м. Києва Ігор Кучма шокував присутніх новиною — Гунько смертельно хворий:
“Діагноз звучить так: “Полікістоз печінки і нирок. Хронічна хвороба нирок 5-ї стадії”. Програмний гемодіаліз з жовтня 2016-го по грудень 2017-го року. Операція з трансплантації нирки з грудня 2016-го року. Пацієнт втратив життєво важливий орган і він не може жити без допоміжної терапії”.
Довгоочікуване рішення з обрання запобіжного заходу озвучила суддя Шевченківського райсуду м. Києва Марина Антонюк:
“Застосувати до підозрюваного Гунька Анатолія Григоровича, 12 березня 1976 р. н., запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Строк дії ухвали – до 26 травня 2018 року. Визначити розмір застави 1000 прожиткових мінімумів, що складає 1 мільйон 762 тисячі гривень”.
Народний депутат Павло Різаненко, котрий із перших днів викривав учасників оборудки, зазначає: усім членам злочинної організації уже повідомлено про підозру та обрано запобіжні заходи:
“Семеро затриманих — це колишнє керівництво концерну “РРТ” та “Держспецзв`язку”, які були органами управління ДП “Радіопередавальний центр”. Пан Захаренко, який очолював концерн “РРТ” та Резніков, який очолював “Держспецзв`язок”. Колишній арбітражний керуючий та в. о. гендиректора Буличов. Пан Губін, який був заступником керівника обласного “Держземагенства”. Та троє працівників ТОВ “Гільдія права”, всі вони адвокати. Це Лавриненко, Калініченко та Гунько, який є директором ТОВ “Гільдія права” і був співзасновником ТОВ “Інтер-профіт”. П’ятьом із них суддя визначила утримання під вартою з можливістю внесення застави. Іншим двом особам обрано запобіжний захід у вигляді званого домашнього арешту”.
Усі ці люди не просто вигадали й реалізували схему незаконного збагачення державним коштом, але й підірвали обороноздатність країни в умовах війни з Росією. Підозрюваним у розраденні земель “Радіопередавального центру” та знищенні щогли “Борей” загрожує від 8 до 15 років ув’язнення.
