НБУ ліцензію відкликав, а суд повернув: юридичні суперечки довкола ліквідованих банків.
За останні п’ять років Нацбанк України вивів з ринку 96 банків. Це більше половини банківського сегменту. Майже двом мільйонам їхніх вкладників ФГВФО виплатив більш як 90 мільярдів гривень. У процесі ліквідації ще 90 банків. Частина акціонерів не погоджується з діями регулятора і взялася відстоювати свої права у судах. По 12 банках суди скасували рішення НБУ про визнання їхньої неплатоспроможності.
Тема юридичних суперечок між національним регулятором та Фемідою стала однією з головних на дискусійному полі банківського форуму, який нещодавно відбувся у Києві.
Тетяна Ігнатенко, радник Юридичної групи LCF, адвокат
- У юристів та суддів виникає питання: хто має бути позивачем під час оскарження рішень НБУ? З одного боку, є загальне положення Конституції, Кодексу адміністративного судочинства, які передбачають, що кожен може оскаржити рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень, якщо вважає, що такими рішеннями порушені його права або інтереси тієї чи іншої особи. З іншого боку, в законі про банки та банківську діяльність, зокрема в статті 79, передбачено, хто саме може оскаржити такі рішення. Це банк, а також особи, які охоплюються спостережною діяльністю НБУ. Вочевидь, якщо ухвалюється рішення про введення тимчасової адміністрації або про ліквідацію, банк уже є простою юридичною особою, яка не має повноважень органу управління звертатися до суду з позовом, наприклад, про визнання недійсним рішення НБУ. І згідно із законодавством такі функції перекладаються на ФГВФО. Але ми чудово розуміємо, що основне завдання цього органу – виведення банка з ринку, а не подача позовних вимог до суду про визнання незаконним та протиправним рішення НБУ.
Такі рішення намагалися оскаржити вкладники. По цих справах суди залишали позови без розгляду через те, що вкладник не є позивачем у даному випадку з огляду на статтю 79 закону про банки та банківську діяльність. Оскаржували такі рішення і акціонери. Є постанова Вищого адмінсуду від 2016 року, де міститься висновок про те, що рішення НБУ є актом індивідуальної дії стосовно того чи іншого банку в сфері публічно-правових відносин і в даному випадку таке рішення не впливає на акціонера, на його права, які визначені законом про акціонерні товариства. Акціонер може звертатися до суду, якщо він має повноваження від банку. Тож суд зробив висновок, що акціонери не визнаються належними відповідачами у даній категорії справ.
Але у 2017 році Верховний Суд України розглядав цілу низку справ за позовами акціонерів, і одне з питань, на якому концентрували увагу Нацбанк і ФГВФО, — хто наділений адміністративно-процесуальною дієздатністю звертатися до адмінсудів. Справи у ВСУ розглядалися понад півроку, і врешті суд розділив ці справи на дві категорії: перша — де позивачем виступав мажоритарний акціонер, тобто власник з істотною участю в банку, і друга — міноритарний акціонер. У частині мажоритарних акціонерів ВСУ робить висновок про те, що дійсно акціонер має право на оскарження рішення НБУ і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Такий висновок зроблений з огляду на практику Європейського суду з прав людини і Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод. Зокрема, суд каже про принцип правової визначеності і про те, що якщо виникає будь-яка колізія або нечітке тлумачення, то законодавчий акт повинен тлумачитися на користь суб’єкта не владних повноважень. І посилається на рішення ЄСПЛ, де суд каже, що акціонер не може оскаржити рішення про ліквідацію, якщо це рішення може оскаржити саме товариство. Якщо товариство позбавлено такого права, то це є правом акціонера.
Більше того, ВСУ звернув увагу на те, які ж права акціонерів порушуються. Зокрема, право на отримання дивідендів, право на вільне володіння майном, які передбачені статтею 1 протоколу 1 Конвенції. Також суд звернув увагу на ділову репутацію. Якщо НБУ відкликає ліцензію і ліквідує банк, то в цьому випадку фізособа-акціонер, яка має істотну участь у банку, позбавляється ознак безумовної ділової репутації на 10 років. Тобто не може бути керівником банку, купувати частку банківських установ. Якщо акціонер є мажоритарним, то в цьому випадку, за висновком суду, це є порушенням прав акціонера, які передбачені статтею 8 Конвенції — права на професійну діяльність, права на особисте та сімейне життя, яке охоплює і професійну діяльність. Таким був висновок ВСУ. Хтось може з ним не погоджуватися, але воно існує. В частині міноритарних акціонерів ВСУ зазначив, що такий акціонер не володіє пакетом акцій, який давав би йому можливість мати вирішальний вплив на діяльність банку. Як це братиметься до уваги судами з огляду на нові кодекси, невідомо.
У той самий час хочу звернути увагу на рішення ЄСПЛ, ухвалене наприкінці 2017 року, – це справа Фельдман і банк «Славянский» проти України. Вона теж стосувалася позбавлення ліцензії і ліквідації банку. Суд встановив порушення прав позивача на доступ до суду і його права на вільне володіння своїм майном. Суд вирішив, що якщо акціонерне товариство - банк не має права, не має можливості оскаржити ліквідаційні процедури, рішення про ліквідацію, то це є порушенням його права на доступ до суду і відсутністю ефективного правового засобу захисту в державі. Це рішення ще може бути оскаржено Великою палатою ЄСПЛ до 21 березня, але поки воно є, воно може вплинути на судову практику, яка сформувалася в сфері оскарження рішень НБУ.
Я виступаю за те, щоб банківська система працювала ефективно, але в той самий час вважаю, що особа, яка дійсно доведе, що порушені її права, не може бути обмежена у своєму праві на доступ до суду. Тому, враховуючи практику ЄСПЛ і положення Конвенції, треба внести зміни зокрема в закон про банки та банківську діяльність у частині, хто може оскаржувати рішення НБУ у випадку, якщо ухвалюється рішення про неплатоспроможність або ліквідацію банку. Мова йде про те, що регулятор також має право на помилки під час ухвалення таких рішень. Але хтось повинен мати право перевірити законність рішень НБУ.
Олександр Бевз, директор департаменту ліцензування НБУ
- На мій погляд, питань кілька. Перше – ми знаємо, що згідно з Конституцією юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, але Конституція не каже прямо про те, що суди вправі ухвалювати рішення про тлумачення фактів, які віднесені до компетенції інших суб’єктів владних повноважень. Чи може суд самостійно зробити висновок про факт, який став підставою для виведення банку з ринку? Чи може суд сказати, що банк був платоспроможній, якщо регулятор вважає інакше? Чи може суд сказати, що в банку не відбувалися процеси відмивання грошей, якщо Нацбанк вважає інакше? Чи може суд сказати, що в банку була прозора структура власності, якщо регулятор має іншу точку зору? Я не маю однозначної відповіді на ці питання. Дискусія може піти глибоко у теорію про компетентність судів, але питання лишається відкритим. Тому що існує практика Верховного Суду, де він чітко каже, що суди не можуть підмінювати, наприклад, загальні збори акціонерів – корпоративно-правові відносини. І змушувати або зобов’язувати загальні збори ухвалити те чи інше рішення не має права. В той самий час суди мають право розглянути законність процедури – чи всі формальні чинники було дотримано. Але ми бачимо, що у багатьох рішеннях щодо неплатоспроможних банків суди виходять за межі оцінки власне самої процедури, яка передувала виведенню банку з ринку.
Друге питання — ефективність заходів впливу. Суперечка про вислів «протягом 50 днів», у якій ВСУ, на думку регулятора, вже поставив крапку і розтлумачив, що слово «протягом» не можна тлумачити за філологічним бажанням, що це означає останню дату цього проміжку. Воно визначає все ж таки певний період, який дається на усунення тих порушень, які були виявлені. Але суди тлумачили по-різному і механізм виконання рішення самим Національним банком. Прийняття проблемності в останній день — повірте, це неможливо і позбавлено будь-якого сенсу. Тому НБУ задумався про категорію проблемності в цілому, про її доцільність як заходу впливу і зв’язку з майбутньою неплатоспроможністю. Оскільки цей захід впливу не виконує своєї функції, бо інформація про проблемність банку одразу стає надбанням громадськості й приводить, як правило, в 90 відсотках випадків до подальшої неплатоспроможності цього банку, а також не дає регулятору можливості ефективно і швидко реагувати на проблеми, які виникають уже в процесі цієї проблемності. Тому правозастосовча практика дасть можливість зробити дуже багато висновків щодо того, яким має бути законодавство.
І третє питання пов’язане із засобами захисту. Які рішення суд може в результаті ухвалити і чи повинен він пояснити, як виконати рішення, яке не є очевидним із тексту судового рішення? Тому що коли суд ухвалює повернути банку ліцензію, він не враховує того, що банк не відповідає ліцензійним умовам, що у банку абсолютно змінився фінансовий та юридичний стан з моменту винесення постанови про неплатоспроможність та ліквідацію до моменту набуття чинності рішенням суду, і це дві абсолютно різні інституції. Деякі примудряються за цей час змінити не лише свій фінансовий статус, а й назву і організаційно-правову форму. І вже незрозумілі ТОВ вимагають відновлення банківської ліцензії, попри всі зміни, що відбулися.
Дмитро Костюков, начальник відділу судового супроводу особливо важливих справ ФГВФО
- Ніхто не каже, що не можна звертатися до суду і оскаржувати будь-які дії або рішення. Мова йде про те, що, будь ласка, звертайтеся до суду, якщо ви бачите порушення ваших прав, але ставте в першу чергу питання – а яке саме право ви хочете захистити? Яке саме право ви хочете поновити? І тоді оберіть той спосіб, який дасть вам можливість зробити це максимально. А не створить проблему, яка переверне все з ніг на голову. Будь-який судовий позов не може породжувати більше питань і проблем, ніж існувало до його подання. Оце основний меседж. Якщо метою подачі позову про скасування рішення регулятора є повернення банківської установи на ринок – це одне. Але в жодному з відомих мені випадків така мета не стояла.
У парламенті багато законопроектів застрягло, зрештою, є ще один — що неможливо переривати ліквідаційну процедуру, тобто неможливо повертати на ринок банк, який не відповідає ліцензійним умовам, лише на підставі рішення суду.
